Шлюбний договір — це правовий інструмент, за допомогою якого особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, або вже одружене подружжя можуть заздалегідь визначити майнові правила своїх відносин. Його мета полягає у створенні зрозумілої системи володіння майном, користування ним, розподілу витрат, утримання та можливого поділу активів. Такий документ особливо корисний, коли один із партнерів має бізнес, нерухомість, значні заощадження або майно, придбане до шлюбу.
В Україні шлюбний договір може бути укладений як до державної реєстрації шлюбу, так і вже після неї. Якщо його підписують майбутні чоловік і дружина, він починає діяти з дня реєстрації шлюбу. Якщо документ укладає вже одружене подружжя, він набирає чинності з дня нотаріального посвідчення. Обов’язковими є письмова форма та нотаріальне посвідчення.
Які питання можна врегулювати у шлюбному договорі
Основне призначення договору — визначення майнових прав та обов’язків сторін. Подружжя може відступити від загального режиму спільної сумісної власності й погодити інші правила щодо майна, яке буде набуте у шлюбі. Наприклад, можна встановити, що певні активи належатимуть тому з подружжя, на кого вони придбані або зареєстровані, або що окремі види майна становитимуть спільну часткову власність у погоджених частках.
У договорі варто конкретно визначати, до яких активів застосовуються встановлені правила. Надто загальні формулювання можуть створювати питання, особливо якщо одночасно існують спільні покупки, кредити, інвестиції чи сімейний бізнес. Тому положення краще будувати за категоріями майна та передбачати механізм для активів, які з’являться у майбутньому.
У шлюбному договорі доцільно передбачити:
- правовий режим нерухомості, транспортних засобів, коштів та іншого майна;
- порядок користування житлом, яке належить одному з подружжя або використовується сім’єю;
- принципи розподілу сімейних витрат, кредитних платежів та інших фінансових зобов’язань;
- правила щодо майна, придбаного за особисті та спільні кошти одночасно;
- можливий порядок поділу активів у разі розірвання шлюбу;
- майнові права та обов’язки подружжя як батьків без зменшення прав дитини;
- умови матеріального утримання одного з подружжя.
Важливо розуміти межі такого договору. Він регулює насамперед майнові відносини і не може встановлювати правила особистої поведінки чоловіка та дружини. Так само документ не може регулювати особисті відносини між батьками та дітьми чи зменшувати обсяг прав дитини.
Шлюбний договір також не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Сам по собі він не є способом прямого передання нерухомості або іншого майна, право на яке підлягає державній реєстрації, у власність іншому з подружжя. Для такого переоформлення потрібно оцінювати окремий правочин.
Як укласти договір та уникнути спорів у майбутньому
Якісний документ починається не з шаблону, а з аналізу реального майнового становища сторін. Перед підготовкою потрібно з’ясувати, які активи вже є у кожного, що планується купувати після шлюбу, чи існують кредити, бізнес, корпоративні права, нерухомість або значні фінансові вкладення. Після цього можна визначити, які саме ризики сторони хочуть врегулювати.
Особливо уважно потрібно працювати з майном, яке фінансується з різних джерел. Наприклад, один із подружжя може використати для придбання квартири особисті кошти від продажу дошлюбної нерухомості, а решта вартості сплачуватиметься із сімейного бюджету. Якщо порядок визначення прав на таку квартиру не погодити заздалегідь, у майбутньому може виникнути спір щодо джерела коштів і часток сторін.
Для підприємців важливо відокремити сімейні активи від бізнесових ризиків. У договорі можна визначити режим майна, пов’язаного з підприємницькою діяльністю, порядок використання доходів та принципи розподілу певних активів. Водночас такий документ не повинен підміняти корпоративні договори чи статутні положення.
Шлюбний договір може передбачати загальний строк дії або строки для окремих прав та обов’язків. Окремі його положення можуть зберігати чинність і після припинення шлюбу, якщо це прямо погоджено сторонами. Це дозволяє заздалегідь визначити частину майнових наслідків розлучення.
Після укладення договору його умови не можна односторонньо змінити лише тому, що одна сторона більше ними не задоволена. Подружжя може погодити зміни спільно, а угода про зміну договору також нотаріально посвідчується. За наявності передбачених законом обставин питання про зміну або розірвання може вирішуватися судом.
Необхідно відрізняти розірвання договору від визнання його недійсним. Розірвання стосується припинення чинного договору за встановлених підстав, тоді як недійсність пов’язана з порушенням вимог, які ставляться до правочину. Тому сторона, яка хоче оскаржити документ, повинна правильно визначити характер претензій і належний спосіб захисту.
Практичний ризик часто виникає тоді, коли сторони підписують типовий текст, не співвідносячи його з конкретними активами. Через кілька років може виявитися, що документ не враховує нової нерухомості, кредитів, бізнесу або значних інвестицій. Тому після істотних змін у майновому становищі варто перевірити, чи відповідають чинні положення новій ситуації.
Шлюбний договір найбільш ефективний тоді, коли його положення є зрозумілими для обох сторін і можуть бути практично виконані. Він має не просто перелічувати майно, а встановлювати механізм на випадок придбання нових активів, використання особистих коштів, виникнення фінансових зобов’язань або припинення шлюбу.
Правильно складений Шлюбний договір дозволяє завчасно визначити майнові правила сім’ї, зменшити невизначеність щодо активів та уникнути частини конфліктів у разі розлучення. Перед нотаріальним посвідченням важливо оцінити не лише формальну відповідність документа закону, а й те, чи охоплює він реальні майнові інтереси обох сторін та чи не створює суперечностей.